Вишитий рушник

Вишивкою ніжною, на білім полотні,
Вишивала щастя й долю, мамо ти мені.
Кольорами ясними, всі лягли нитки,
В кожнім своїм хрестику, усміхнешся ти.
Скільки серця, й радості, вишивці дала,
Щоб щаслива донечка, й радісна була.
Щоб життя веселкою, між роками йшло,
Щоб квітками й зеленню, вмаяне було.
Враз з очей скотилася, дивная сльоза,
Ось уже й покрилася, у доньки коса.
І рушник весільний твій, дорогий до болю,
З вишитими буквами: «На щастя і долю…».

автор: Надзбручанка

*****

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

автор: Андрій Малишко

Як же стати на рушник?

І ось нарешті весільний рушник вишито. Як же на нього ставати?

За традицією молодята мають ставати на весільний рушник коліньми для батьківського благословення. Але в наш час часто цієї традиції не дотримуються, стають у взутті. Для таких випадків небажано, щоб на рушнику був присутній орнамент з парою птахів (символ молодих) та побажання «На щастя!». Доречнішим буде геометричний візерунок та рослинний орнамент, такий як грона винограду, квіти, листя дерев та плоди калини .

В разі, якщо молодята стають для благословення на коліна, можуть використовуватися всі види візерунків з символами щастя, кохання та достатку.

Але цікаво й те, що весільний рушник має два кінці, які містять у собі певний енергетичний заряд. Юрій Мельничук, майстер народного мистецтва з вишивки, був учасником експериментів із вимірювання енергетичного потенціалу цього чи не найдавнішого елементу весільного обряду. Один бік рушника завжди мав заряд "плюс”, другий — "мінус”, посередині рамка екстрасенса стояла на "нулі”. Отже, на який бік має стати наречена? Вкладаючи батарейку в годинник ми придивляємося, аби не порушити полярність. Отак і молодята можуть або отримати могутню енергетичну підтримку, або... "розрядитися”.

Там де "плюс” — має стати чоловік, там, де "мінус” — жінка. Позитивний заряд має правий кінець рушника, або той, який вишивають першим. Другий кінець — влівий або жіночий, підсилює жінку. Чоловікові ж він може зашкодити і навпаки. Аби не сплутати, яким боком повернути рушник, у давнину рукодільниці на ньому робили мітки. До речі, узор на лівому і правому кінцях ніколи не був тотожний. На них, як у дитячій грі на уважність, завжди можна знайти десять розбіжностей. На те магічне полотно не ставали взуттям, а тільки колінами.

          Таким чином, молодята, стаючи на весільний рушник, повинні пам’ятати, що він є символом входження в нове життя і бажання щасливого життєвого шляху.

Загибель роду запрограмувала... мати

Мати вишила синові весільний рушник. Молодята відбули обряд і зажили мирно, але... нещасливо. Дружина довго не могла завагітніти, коли ж нарешті усе, здавалося, пішло на лад, дитина народилася мертвою. Неначе якийсь злий фатум завис над сім’єю: автомобільна аварія, втрата роботи, хвороби...

Чоловік, котрий досі був переконаним матеріалістом, дістав із шафи весільного рушника і жбурнув його матері зі словами: “Викинь геть! Через нього усі нещастя!”. Здивована ненька вирішила показати свій виріб знавцям. Ось що розповів працівник Українського центру народної культури “Музей Івана Гончара” завідуючий сектором “Тканина” майстер народного мистецтва з вишивки Юрій МЕЛЬНИЧУК: — В обрядовому рушникові було щонайменше дві неприпустимі помилки. Перша полягала у тому, що жінка зшила його з двох шматків полотна. Місце з’єднання вона так майстерно замаскувала мережкою, що його зовсім не видно. Але ж, окрім декоративної, весільний рушник має ще й магічну функцію. Вишите полотно, на яке стають молоді, означає життєву дорогу. У цьому випадку вона виявилася перерізаною. Фатальною була й композиція узору. На обох кінцях рушника мати зобразила традиційну квітку-вазон, котра з давніх-давен символізує дерево роду. Під нею орнамент. Але вишивка видалася майстрині надто бідною, бо вгорі залишилося багато незашитого полотна. Тому над квіткою вона помістила ще одну суцільну смужку орнаменту.

Вишивальниця  не знала, що біле полотно в центрі рушника символізує потік Божого благословення, котре живить дерево роду. Зображена над квіткою лінія закрила доступ до неї благодатної енергії. У житті це могло б означати бездітність чи навіть загибель молодої пари. Отже виходило, що той весільний рушник хоч і був майстерно вишитий добрими материнськими руками, справді ніс у собі страшну програму знищення роду. Тому відроджуючи традиції, слід насамперед розуміти їхнє значення .

У давнину загалом на весілля готували аж до 40 рушників різноманітного призначення. У весільному обряді на Київщині початку ХХ століття дослідники нарахували близько 20 рушників. Ними наречена обдаровувала женихову рідню, ними прикрашали весільний потяг: прив'язували замість віжок, обвивали дуги, укладали їх уздовж спин коней. І всі, хто брав участь в поїздці, також були "намічені" рушниками: наречений і наречена тримали рушник в руках, а дружка пов'язував свій рушник навхрест на грудях. Звідси і пішов звичай одягати стрічки свідкам. Найбільший і нарядний, "рукобитний рушник" дарували нареченому на знак згоди нареченої і її батьків на шлюб. Перед вінчанням батьки благословляли молодят іконами, прикрашеними "благословенними" рушниками. Вони вишивалися червоними нитками, багато прикрашалися і були обов'язковою приналежністю приданого.  На вінчанні молодята ставали в аналоя на "вінчальний білий" рушник - "як на хмарі, поставляються наречений і наречена, вирвана на якийсь час зі світу, і як би захоплені в Царство Небесне, бо там скоюється благословення їх браку". Під рушник родичі молодого клали срібні гроші й пшеницю – на щастя й добробут. Його розстеляла дружка або матері молодят.

 Під час вінчання священик перев'язував руки - вінчаються "союзним" рушником. Ця традиція несе символ духовних вуз, як знак союзу любові та взаємної прихильності подружжя, їх тісного духовного єднання. На рушнику вишивається рослинний орнамент, імена нареченого і нареченої, слова "порада та любов". За традицією після вінчання батьки зустрічали молодих короваєм на весільному "хлібосільному" рушнику. На такому рушнику зображаються пари пташок (жайворонки, голуби) - вони символізують нареченого і наречену. Малюнок втілює собою сімейне щастя, вірність у коханні.  Вишиваються і квіткові орнаменти, як побажання молодятам процвітання, здоров'я, багатства, народження дітей.

У мене вдома також є весільний рушник, яким я і зацікавилась. Із розповіді матусі я дізналася, що раніше кожна дівчина на селі вміла вишивати. І ледве підростала, починала готувати собі сорочку, запаски, плахти, а найпершим – рушники. Вишивати рушники, як і сорочки, мати навчала дочок ще змалку. Вишивали дівчата на досвітках довгими осінніми та зимовими вечорами. У вишивання кожного рушника вкладалися дівочі мрії про коханого, одруження і щасливе подружнє життя. Бувало так, що за мріями нитки починали плутатись, і дівчині доводилось розплутувати нитки й починати знову. Особливо любовно дівчина вишивала рушники для сватів. До весілля вишивалося аж сорок рушників! Саме за кількістю рушників, підготовлених до весілля, довершеністю їх вишивок судили про працелюбність, майстерність нареченої. Весільні рушники з іншим приданим зберігали у скрині. І в кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитися рушниками. Коли приходили свати з нареченим, дівчина на знак згоди подавала сватам рушники, а нареченому вишиту хустинку. У разі відмови вона казала, що скриня порожня, і виносила гарбуз. Рушники, які подавалися сватам, називалися плечові. Якщо дівчина згодна була вийти заміж і її батьки бажали того, вони пов'язували сватів і молодого рушниками. В одних районах України рушники, якими пов'язували сватів, дівчина вносила на дерев'яній тарілці, в інших – на хлібині. А ще дівчина вишивала рушник, який призначався нелюбу. На ньому зображувалася пара голубів, що дивляться в різні боки. Тобто йти їм надалі різними життєвими дорогами, а не бути в парі.

На дівич-вечір, коли відбувався обряд прощання з дівуванням, у центральних районах України і молода, і дружка замість пояса підперізувалися рушником – кінцями наперед - це обрядово-магічний захист від злих сил.

Після запросин гостей молода з дружками готували "гільце" невеличке деревце, прикрашене стрічками й квітами. Його заносили до хати й ставили на рушник.

На всій території України рушником прикрашають коровай. Обв'язують навкруги або кладуть під рушник, у деяких місцевостях коровай прикривають навхрест рушниками і знімають їх лише тоді, коли починають ділити його. Ці рушники забирає собі дружко.

Сучасний обряд звужує це коло до декількох: основний стелять молодим під ноги, ще один під коровай, один під Євангеліє в церкву, два рушники на ікони Ісуса Христа та Богоматері, якими благословляють молодих.  Ці рушники можна брати до церкви на вінчання, але їх церкві не залишають. Для церкви готують окремий рушник, як подарунок від молодої пари, та це не обов’язково. І ось ми уже нараховуємо 5 рушників, якщо додати рушник, яким перев’язують руки молодим (теж не завжди), та рушники якими молода перев’язує старостів, гостей, батьків, хрещених… то можна нарахувати до 20-30 штук.

Після весілля рушники зберігаються в сім'ї молодих як символ щасливого сімейного життя в скрученому в трубочку вигляді, щоб будь-яка нечисть по колу походила і зрозуміла, що тут їй нема чого робити. Рушники, особливо під ноги, використовують один раз! У випадку дуже щасливого сімейного життя у спадок передають тільки візерунок, а рушник вишивають новий.

Таким чином, найбільше обрядових сюжетів, пов’язаних з рушником, збереглося у весільному церемоніалі. Весільний рушник – це символ довгої дороги життя в подружжі.

Роль рушника у весільній обрядовості

Рушник і весілля в житті нашого народу нероздільні. Народний вислів «на рушничок стати» з давніх-давен означає «взяти шлюб». Це тому, що рушник є найсильнішим оберегом, а весілля – найвизначнішою, кульмінаційною в житті людини подією. Наш мудрий народ за багато віків випрацював системи енергетичного захисту сім’ї, родини, громади. Це наш український «фен-шуй», здатний гармонізувати людську свідомість і оточуюче середовище. А ще він може бути і благословенням, і прокляттям, запрограмованим майстринею в знаках орнаментів.